Публікація в «Discussions for the improvement of science»

 II Міжнародна науково-практична конференція 

«Discussions for the improvement of science», 

16-18 січня 2023 р., Берлін, Німеччина

Секція – Педагогіка

ОСУЧАСНЕННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ І ФІЛОСОФСЬКИХ ПОГЛЯДІВ Г. СКОВОРОДИ

Олексюк Любов Іванівна,

учитель української мови та літератури

Гімназія «Сузір’я – 19»

м. Олександрія, Україна

Для кожного українця ім’я Г. С. Сковороди є певною мірою сакральним. Незважаючи на те що пересічний громадянин може не бути глибоко знайомий з філософськими поглядами Григорія Савича, не знати досконало його творів, але прізвище цього видатного мислителя завжди асоціюється з мудрістю, ученістю, інтелігентністю й свободою. 

2022-й рік увійде в історію української культури як ювілейний – 300 років від народження Г. Сковороди. Творчість цієї незвичайної особи привертала увагу багатьох дослідників (напр., Ф. Зеленогорського, Д. Багалія,  Д. Чижевського), однак актуальним залишається осмислення поглядів мислителя в різних сферах.

Більше двох століть про Г. Сковороду говорять, його твори вивчають. Діяльність Григорія Сковороди в сучасному світі переосмислюється, з’являються нові книжкові та графічні проєкти, наукові дослідження. У селі Сковородинівка, що на Слобожанщині, у маєтку, де Сковорода провів останні роки свого життя, діє його меморіальний музей, експонують автентичні речі філософа, проводять літературні вечори, конференції. Усе це свідчить про те, що Сковорода –непересічна особистість, яка століттями приваблюватиме своїми містичними антропогенними ідеями.

Д. Чижевський висловив думку, що Г. С. Сковорода був фактично останнім яскравим представником культури бароко [1]. Це був час ліквідації політичної спадщини Гетьманщини, остаточної втрати Україною автономії, покріпачення селян. Зароджена попередньою добою вільна людина нищилася.

Соціально-політична ситуація створювала три можливі варіанти розвитку: змиритись й стати на шлях пристосування до нових умов; вийти на боротьбу з цією дійсністю; спрямувати стихію вільної самодіяльності за межі соціального – в сферу духовної реальності. Саме третім шляхом пішов Г. С. Сковорода, і це уможливило збереження й розвиток української духовності. На думку Д. Чижевського, нормальний розвиток національної культури потребує узгодженості соціального і духовного життя. А коли соціальне постає перешкодою на шляху розвитку духовного, інтелігенція намагається перебудувати соціальний світ відповідно до вимог духовного [1]. Подібна ситуація типова для різних часів, і в сучасному світі, без сумніву, є такою ж актуальною проблема співіснування соціального й духовного.

У царині філософії Григорій Сковорода відомий своїми просвітницькими етичними ідеями. Як і у всіх просвітителів XVIII століття, у центрі уваги мислителя була проблема людського щастя. Одвічна проблема сенсу життя людини у філософському вченні розв’язувалася шляхом самопізнання, а щастя, на думку Г. Сковороди, полягає в праці, яка відповідає природним нахилам. Сьогодні ми впевнено можемо твердити, наскільки ці теорії відповідають загальним європейським принципам організації буття. 

Для Г. Сковороди людина була не просто тілесною істотою, вона була «мікрокосмосом», внутрішню, духовну сутність якого й треба пізнавати. Науку про людину та її щастя Сковорода вважав найважливішою і найвищою з усіх наук.  Фактично в той час він першим висунув ідею перетворення праці із засобу до життя в найпершу життєву потребу  та найвищу насолоду.

Важливим є те, що всі теорії мислителя пов’язані з християнськими традиціями, спираються на християнсько-світоглядні категорії любові, віри, щастя. 

Категорії любові та віри несуть у собі глибокий пізнавальний зміст, живлять душу людини, наповнюють її творчою енергією, підштовхують на шлях дійсного щастя. Натомість протилежними категоріями для Г. Сковороди є сум, нудьга, страх, вони позбавляють здоров’я. Таким чином, зіставляючи філософські антиподи, мислитель намагається сформувати  життєвий простір людини не тільки за допомогою раціонально визначених філософських понять, а й за допомогою того, з чим щодня має справу людина і що одночасно має для неї вирішальне значення.

Категорія «щастя» складається шляхом об'єднання сутностей любові та віри у пізнанні людиною самої себе. Досягнення щастя залежить від самої людини, від її здатності йти шляхом віри й любові, осягнути себе. Задоволення багатством, почестями, владою та іншими зовнішніми виявами земного існування є тільки ілюзією щастя, його привидом. Думка про тлінність матеріального не нова  в історії людського буття, але Г. Сковорода наполягав не на самоізоляції, а на самовдосконаленні. У цьому аспекті визначальним стає думка про споріднену працю, яка відповідає Богом даним здібностям. Для вчителя-словесника надзвичайно важливим стає ознайомлення учнів з таким підходом до вибору діяльності, бо обрати свій шлях – запорука щасливого життя.

Прислухаючись до цього внутрішнього голосу, людина має обрати собі заняття не тільки не шкідливе для суспільства, а й таке, яке приносить їй внутрішнє задоволення і душевний спокій. Всі заняття добрі лише тоді, коли виконуються у відповідності з внутрішньою схильністю. Звичайно, у світлі сучасних суспільно-економічних умов можна й посперечатися про можливість ідеального поєднання морального й економічного задоволення від своєї діяльності, однак варто нагадати про розумну достатність, яку проповідував Г. Сковорода. Лише матеріальні статки ще нікого не зробили абсолютно щасливим. Від усього іншого, що є у світі, людина відрізняється головним – моральністю. Власним прикладом Григорій Савич підтверджував свої теорії, тобто в нього слова не розходилися з ділом.

Про Г. Сковороду частіше говорять як про філософа й письменника, але не менш важливою була педагогічна діяльність. 15 років учителювання. Фундаментальна освіта в Києво-Могилянській академії (першому в Східній Європі вищому навчальному закладі) є доказом того, на якому високому рівні перебувала освітньо-культурна сфера тогочасної України. Недарма росіяни «приписали» собі Григорія Сковороду, зазначивши у Вікіпедії, що він російський й український філософ. 

Г. Сковорода - це людина, яка навчала, але й усе життя сама навчалася. Він вірив, що шляхом морального вдосконалення та освіти людей можуть бути перебудовані суспільні відносини на основі “сродної” праці. Так, Г. Сковорода не вчив простих сільських дітей, він не писав простою народною мовою, але всі його концепції, спосіб організації його життя виявляють генетичний зв'язок з первинними життєвим устроєм українського народу – жити за Божими заповідями, мати любов і віру.

Філософія Г. С. Сковороди є прекрасним прикладом існування філософії українського духу як динамічної, здатної до розвитку і постійного вдосконалення оригінальної системи поглядів, вірувань, любові, надій, честі, совісті, гідності й порядності; вона є своєрідним пошуком і визначенням українським народом свого місця в суспільно-історичному процесі, закликом до гуманізму й "сродної" людській природі діяльності. Без сумніву, погляди на виховання, принципи організації життя, запропоновані Г. С. Сковородою, сприйматимуться як сучасні, актуальні ще й через 300 років.

Список літератури

1. Дмитро Чижевський. Філософія Г. С. Сковороди. URL: http://litopys.org.ua/chysk/chysk.htm (дата звернення 09.01.2023). 

2. «Незвична» філософія Григорія Сковороди. URL: https://www.oa.edu.ua/ua/info/news/2012/11-22-1 (дата звернення 02.01.2023).

3. Філософія. URL: https://osvita.ua/vnz/reports/philosophy/13098/ (дата звернення 25.12.2022).